Семіотичний аналіз слів-символів в українській пісенній традиції

Abstract

країнська пісенна традиція – це не лише унікальна форма національного музичного висловлювання, а й бага-торівнева знакова система, в якій слова-символи виконують роль ключових структуроутворювальних елементів етнокультурної пам’яті. Через вербальні образи, закріплені в пісенному тексті, передається ціннісно-світогляд-на картина народу, його колективний досвід, ментальні архетипи та емоційно-ціннісні константи. Пісенна мова є особливою комунікативною формою, де слово-символ набуває особливої експресивної та онтологічної ваги: воно не просто називає явище чи предмет, а моделює уявлення про них, втілює міфопоетичне бачення дійсності.У статті здійснено семіотичний аналіз слів-символів, виявлених у різних жанрах української народнопісен-ної творчості – календарно-обрядових, родинно-побутових, рекрутських, історичних піснях, думах, голосіннях. Розглянуто лексеми, що мають глибоке символічне навантаження (дуб, сокіл, вода, вогонь, калина, вінок, поле, доля, чорнобривці), та простежено закономірності їхнього функціонування як знаків культурної пам’яті. Сим-воли води й вогню репрезентують межові стани буття, ініціаційні переходи, очищення й жертву; образи калини, чорнобривців, вінка – позначують жіночість, родові коди, соціальний статус; дуб, поле, сокіл – маркери сили, простору, свободи, зв’язку з предками. Акцент зроблено також на емоційно-комунікативній природі символів у поєднанні з мелосом як засобом підсилення смислового навантаження.Методологічну основу становлять принципи структурної та культурної семіотики, фольклористики, етно-музикології, а також когнітивної етнопоетики. Особливу увагу приділено феномену пісні як носія культурної пам’яті, її здатності фіксувати, трансформувати й передавати світоглядну матрицю етносу у часі. Аналіз охоплює також приклади сучасної трансформації символіки в авторській пісні, сценічному фольклорі, фольклор-но-стилізованому маскульті. Стаття аргументує, що український мелос постає як багатокодовий комунікатив-ний механізм, де слова-символи відіграють роль культурних маркерів і «ключів пам’яті», здатних підтримувати тяглість ідентичності навіть у часи соціальних зламів і глобальних викликів