Пісня як чинник національної пам’яті в українському кіномистецтві

Abstract

У сучасних умовах українське суспільство переживає переосмислення національної ідентичності, зумовлене історичними травмами, колоніальним минулим і повномасштабною агресією РФ. Одним із інструментів гібридної війни є знецінення або стирання колективної пам’яті. У цьому контексті мистецтво, зокрема кінематограф, відіграє важливу роль у фіксації культурного досвіду та формуванні національної ідентичності. Українська пісня, інтегрована у кінематографічний простір, постає як символічний код, що активізує історичну пам’ять і створює простір для формування спільної національної свідомості. Метою статті є виявлення ролі української пісні у кіномистецтві як чинника культурної пам’яті, з урахуванням історичних трансформацій і сучасних викликів, на прикладі художніх фільмів. Новизна дослідження полягає у комплексному аналізі пісні як смислового та герменевтичного елемента в українському кінематографі. Уперше пісенний код розглянуто як засіб історичної реконструкції, емоційної консолідації та культурного спротиву. Висновки. Пісня в українському кіно виконує не лише естетичну, а й смислову функцію – вона структурує спільний наратив, активізує архетипічні смисли й виконує роль культурного медіатора. Пісенний код виступає інструментом осмислення історичного досвіду та конструювання спільної національної пам’яті. Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні дисциплін мистецького та гуманітарного спрямування – історії кіно, фольклористики, культурології. Матеріали будуть корисними для аналітичної роботи кінознавців, музикознавців, педагогів і працівників культурних інституцій.