Категорія самотності в творах модернізму (за творами Ф. Кафки та Л. Керолла)

Abstract

У статті розглянуто окремі стани самотності людини в обставинах ситуації несвободи, розгубленості та зневіри. Аналіз умов та оточення персонажів виявляє абсурдність подій в реальному часі. Самотність людини- це путь до пізнання самого себе через переоцінку світу та дійсності. Проте можна відзначити самотність як центральну тему, навіть категорію, естетики та філософії модернізму. Особливо символічним є образ суду в обох текстах: у Кафки він постає як бездушна бюрократична машина, що знищує особистість, у Керролла — як гротескне віддзеркалення безглуздості суспільних інституцій. Обидва автори використовують суд як метафору оцінювання й осуду людини суспільством, проте з різним емоційно-філософським забарвленням: якщо в Кафки це — приреченість, то в Керролла — іронічна гра з формою й змістом.